Мене звати Ольга, і скільки себе пам'ятаю, завжди цікавилася природничими та гуманітарними науками. У школі я із захопленням вивчала будову мозку на уроках анатомії і з запалом пояснювала мотиви вчинків героїв видатних творів на заняттях з літератури. Вступ на спеціальність "Практичний психолог зі знанням англійської мови" до Київського Лінгвістичного Університету був і "пострілом у десятку", і сповненням мрії: нарешті я могла сконцентруватись виключно на своїх улюблених темах! Це був дуже щасливий час, адже коли людина живе згідно своїх цінностей, вона легше розкриває свій потенціал, зростає і, загалом, примножує добро навколо себе. Я подружилася з чудовими людьми, які дотепер тішать своєю присутністю у моєму житті, створила студентську газету про культурне життя на моєму факультеті (любов до літератури таки дала про себе знати) і тим самим — зростала духовно і соціально.

Після закінчення університету економічні реалії не дозволили займатись улюбленою справою, і я пробувала себе в інших сферах і країнах, паралельно вивчаючи нові мови і збагачуючи свій внутрішній світ. Я часто повторювала про себе фразу однієї з улюблених наших викладачок, яку вона, не пригадаю де, піддивилася: "Професія психолога подібна до ставання самураєм. Він спочатку інтенсивно вивчає бойові мистецтва, а потім певний час займається чимось зовсім іншим, малює ієрогліфи, наприклад". Час, проведений в Берліні, був для мене якраз таким малюванням, хоча за ефектом я б порівняла його більше з опануванням бойового мистецтва, бо тепер я знаю, що зможу все. У Відні я нарешті змогла втілити ще одну мрію — повчитися в медичному університеті. В тому самому, де здобували знання видатні Фройд і Франкл. А скільки було цікавих курсів! Очі розбігалися. Слухала логотерапію, яку викладав учень Віктора Франкла, курс про тест Роршаха, глибинну терапію, дитячу психіатрію та когнітивно-поведінкову терапію, яку побачила в новому світлі. Це було незабутньо.

І вже коли я переїхала до Кракова, я була готова до навчання на психотерапевта. Пам'ятаю, як вперше потрапила на конференцію до свого майбутнього інституту і знову відчула, що моє серце співає. Я зрозуміла, що це саме те місце, де я зможу втілити свою мрію, до якої я так довго йшла і буду йти ще безкінечно, бо становлення терапевтом — це подорож на все життя. Я успішно склала вступні іспити і дотепер не натішуся своєму вибору. Кожен семінар окрилював, а майстерність, мудрість і досвід викладачів захоплювали і надихали. Це був дуже емоційний момент отримати сертифікат допусту до клінічної практики, а згодом і акредитацію. І тепер я готова ділитися з вами своїм досвідом, знаннями і любов'ю до справи життя, яка змінює цей світ на краще.